Легенда про походження назви села Жденієво.
За переказами людей, страшна біда прийшла на одне поселення. Дике, жорстоке плем”я зненацька напало на людей. Всі хто тільки міг тримати зброю в руках пішли на боротьбу з ворогом. Але все було даремно, бо ворогів була сила –силенна. Багато мирних жителів полягло в нерівному бою. А ті кому вдалося уціліти, зібрали свої пожитки і подалися світ за очі. Єдиною їхньою надією і порятунком були гори, які виднілися вдалині. Щоб зручніше йти і збити ворога зі сліду, втікачі поділилися на невеличкі групки, по 3-4 сім”ї. Женько, Качало, Міньо і Гицньо були добрими сусідами і тому вирішили іти разом.
Всюди були ліси і тільки ледь помітні стежки, які протоптали дикі звірі, служили їм орієнтиром. Люди і тварини були дуже змучені , адже йшли не день і не два.
На землю опускалися сутінки. Потрібно було шукати місце на нічліг. Невеличка полянка біля річки здавалася людям зручним місцем для відпочинку. Скоро запалахкотіла ватра, а навколо неї спали зморені люди. Прокинулись від вранішньої прохолоди- все навкруги було вкрите густим туманом. А коли піднялося сонце – то втікачі побачили прекрасний смерековий ліс. Буйне різнотрав”я зеленим килимом розстелилось під шатром лісу. Защебетали пташечки, випліскувала риба у прозорій воді. Люди були зачаровані побаченим і тоді Женько сказав:
-Яхочу щоб ми залишились жити тут. Кращого місця я ще не бачив.
Його підтримали інші втікачі.
Пройшло небагато часу і на цій чудовій галявині виросли чудові чотири будинки.
Швидко плине час і тільки пам”ять людська зберігає імена перших переселенців чудового верховинського села, яке було назване в честь першого із них – Жденька, яке з часом асимілювалось в Жденієво. А невеличка річечка, яка впадає в районі с.Підполоззя в Латорицю – називається також Жденівкою.
Один з перших поселенців Качало заготовляв ліс і спускав дерева пологим спуском. Це було найзручніше місце для спуску деревини. З тих пір цей кінець села називають Кочилово.
