Моє фото

Центр позашкільної роботи

This is default featured slide 2 title

Go to Blogger edit html and find these sentences.Now replace these sentences with your own descriptions.

This is default featured slide 3 title

Go to Blogger edit html and find these sentences.Now replace these sentences with your own descriptions.

This is default featured slide 4 title

Go to Blogger edit html and find these sentences.Now replace these sentences with your own descriptions.

This is default featured slide 5 title

Go to Blogger edit html and find these sentences.Now replace these sentences with your own descriptions.

Художниця Кравченко Ольга Андріївна малює Воловець

Художниця Кравченко Ольга Андріївна закохалася у Воловець з першого разу. Хоч вона жителька столиці, але більше часу проводить у нашому селищі. У своїх картинах вона малює околиці селища, чудові краєвиди, гори. струмки. Всі роботи виставлені у її студії в Києві. Вже видала каталог своїх робіт по Воловцю. ЇЇ полотна демонструються на світових мистецьких виставках. Недавно у Бухаресті до Ольги Андріїівни підійшов чоловік і подякував за картини, на яких впізнав Воловець і сказав, що надзвичайно приємно бачити миле серцю гірське містечко, адже там у нього живе рідна сестра.

Грібки

У селі Перехресному ходила мачька. Кликали, що то умітка. Як увійшла до хаты, хто ї погладив, дав їсти, там не робила ничь. А хто ї не дав ничь, бив ї, там вшиткі умерли, доґде челянника.
Як всі там умерли, хотіла йти в Буковець, в село наше. А ту порадили так, щьо треба два быцьки-близнюки запрягти, оборати деревляным плугом село. Так умітка не перейде через борозду. Прийшла она оту на вирьх, там дуже пищяла. Далі пішла горі лісом (а там всі люде повтікали). Вшиткі повмирали на місци, там їх і поховали. І за то кликают Грібки.

Свиридове озеро

На граници села Вишних і Нижних Верецких є на однім вершку невеличкий ставок (озеро) завбільшки як піводного морґа землі. То озеро називают Свиридово. В нім літом, коли є велика посуха, то на тілки змалієтся води, що може худоба ходити. Із одного боку воно є дуже глибоке, і то місто називают "вікном". Вода з того озера не витікає і не втікає до него, но стоіт там вічно.
Говорят старі люде за те озеро такий переказ. Колись в непам'ятних часах жив собі богатий господарь у селі Вишних Верецких, що називався Свирид, зате і озеро назвали Свиридово. Той господарь мав слуги і служниці до помочи в господарстві, а за сембрелю слугам не платили місячно, як теперь, але токмилися на цілий рік, а заплата була така одному слугови: обув, одежа і посіяти за дньом землі вівса - то є оден морґ поля наорати і засіяти.
Свиридів слуга також витокмив собі від Свирида, щоби йому ґазда наорав той день землі на Великдень, бо тоді наоре собі найбільше, а, може, удвоє більше, як інших днів, бо то мав би бути найдовший день, "великий день".
На Великдень, ще на зорях, вийшли на поле орати, щоби богато наорати землі і посіяти богато. Орют собі, орют, а слуга все воли поганяє, щоби якнайбільше наорати та погойкує на воли:
"Гей, волики, гей, бо днесь великий день". Та знов поганяє. Коло дев'ятої години винесла Свиридова жінка обід. А в тій хвили, коли в церкви на Великдень найбільша відправа відбувається, коли в церквах Євангеліє читається, тогди під землею загучало і земля завалилася, куда було наорано, тільки те все вода закрила. А де мав бути плуг та ярма, заніски і бичилно, то і до днесь там серед озера росте рекетовий корч, а з-між корча стирчит тирпата берізка. Говорят так старі люде, що із занізок виріс рекетовий корч, а із бичилна - береза.
Коло озера сут два великі камені, та се мали статися тими каменями Свирид і його жінка. Поодні також і то говорят, що коли б на Великдень коло озера приложив ухо до землі і послухав, то почув би з-під землі ті слова: "Гей, волики, гей, бо днесь великий день". Але з хрещених людей ніхто не іде на Великдень до озера слухати тих слів.

Нижні Ворота

Чому называєся село Нижні Ворота?
Давно то было, ни за мої тямки, ни за вашої. Коли было монгольськоє нашестиє, они перейшли аж до Климця. Потому татаре перейшли сюды. Бескід відкрытый, а ворота онтам, унизу, закрили перед нашестиєм. Тому село называєся Нижні Ворота.

Вовчий

Старі люде розказовали, що ту не было колись селів, а лиш лісы. Як зайшли сюда люде, то засновали поселення коло коло річкы. І Вовчым назвали, бо ту были якісь вовчі ямы.
Там гори красні надовкола, і лем єдна ущелина межи ними, через яку італійські інженери жилізну дорогу зробили. Кажут, що там майбільші вовчі логова дотепер- бо хащі темні і ліси прадавні. Місцина дуже файна для вадаски.

Легенда про Бойківщину


У яких роках то було, я й сам не знаю, лише старі люде все таке говорили. Як напали татаре, десь там на ріці Калці щось дванайцєть князів-королів було з військом. Та й тоти татари, монголи, всєка біда шістьох узєли в полон, а шість утекли після бою сюда в гори. Найстарший татарський хан із раненими та ослаблими свойими вояками вернувся назад, а величезний загін, то орда називаласє, віправив з мурзою доганєти наших.
Тутечка в горах уже жили люде. Вони разом з тими шістьма князями-королями і їх військом зачєли готовитисє до бою. Зробили від гори до гори почерез Лімницю такі стіни з грубого дерева високі. Дві стіни, одна від другої на кілька метрів, а всередину наметали каміння, наносили глини. У стінах приспособили отвори, аби вода мала куда йти. На ті отвори поробили такі великі двирі, щоби воду мож було спирати і пущати, коли треба. Позакривали вни то, і набралосє води, як у мори.
Нижче тої гати був густий ліс. Люде взєли й понад дорогу усі високі дерева коло землі понадрізували, лиш так маціцько полишали, аби вни сами ни попадали. Подекуди ще й вершки позв'єзували ужівками, щоби єдно дерево тєгло друге, як зачне падати. Такого наробили щось на пару кілометрів, оде пониж Небилова. Відважніші хлопці поховалисє в лісі, в корчах замаскувалисє, чекают.
Надийшла татарська кіннота. Як передні доїжджали до кінця лісу, хлопці за сигналом голосної зозулі разом дрилили тоти смереки. Там таке наробилосє... Кого ни вбило дерево відразу, то коні покалічені топтали копитами. Крики, стогін, прокляття, коні іржут, хроп'ят... Світ такого ни видів. Мало хто виліз живим, а хлопці-верховинці тиж ни сиділи тихо - сокирами, кільом, списами, мечєми били татарів, оби більше ни лізли на їх землю.
Але орда велика. В ліс ни всі зайшли: вони розтягнулисє на багато кілометрів. Мурза кричит до тих, що не були в лісі:
- Ідіт далі вперед! Одні бийтеся з тими, що в засідці, а другі розчищайте дорогу! Вперед! їх там мало!
Підийшли татари аж під тоту гать. Туди й наші хлопці відступили з лісу. А на стінах від гори до гори на тій глині, що меже деревом, у великих кітлах кіпит смола, вода, всюди купи каміння, великі колоди, кілля довге. Ни лиш чоловіки, а й кожда жінка і дівчина мали свою роботу. Чоловіки стрілєют, відбиваютьсє кільом, мечєми, шаблєми, а жінки - тота зачирає окропу та по очах, тота - смоли, та по писку. Але й наші гинут, бо татаре єдни лізут на стіни, а другі стрілєют. Увидів князь-король Данило, що біда, жаль му людий, і сам він уже поранений, але чекає, сам б'ється і других заохочує:
- Ще продержіться, най усі підійдут сюди!
Татари трохи відступили. Там до них підійшли ті, що чи прилишились били, чи спеціально їх держали для вирішального удару. Видять вони, що наших мало, а мурза кричит:
- Вперед, монголи! Ви півсвіта завоювали, а з отов жменьков не дасте си ради! Вперед на них! Усі вперед!
Біжат татари до стіни, несут драбини, а князь-король Данило:
- Гей, хлопці-верховинці! Викупайте їх у нашій водиці!
Відкрили двері, ринула вода з таков страшеннов силов, що всьо тото військо вітопила. Мало який десь на горбі лишивсє. Малийка горсточка їх верталасє гет, щоби там у себе зібрати нову армію і знову іти воювати.
Минуло так кількось там років, і вже сам новий хан суне. Київ, Галич узєли, спалили, людей вібили... Біда, горе...
Перечули про то наші в горах. Понад каждов дорогов через Карпати стали готуватисє. Там річку перегородять, там на крутім схилі, на такій зарві пририхтуют каміння, оби зсунути ворогам на голови, там на горі, де понад дорогу чисті поля, натігают, кілько лише можут, колод, а потім котят то на військо, там понадрізуют у лісах смереки так, як у Небиловім, там лишат вузький прохід, а з обох боків намечут купи сухого ріща, а тогди хтось підпалит, коли татарва зайде всередину. (Та то й сирі смереки та ялиці дуже горят у лісі). Ну, всюди-всюди щось придумували таке, що нихто би й ни сподівався.
Але хан татарський має велике військо і пре далі й далі. Зрихтувалисє наші до бою і на відкритому полі. Прийшли туди й князі-королі з своїм військом, але його мало вже: вігинули, бідні, коло Києва, коло Галиче, коло каждого міста. Верховинців ту більше було. Стали битисє повиш Перегінська на Закирничнім шаблєми, мечєми, списами, кільом... Де яка долинка була - заповниласє кров'ю. І на нашім, ясінськім боці сіклисє. То місце називаєсє Посічі. Уздрів хан, що не переможе, і каже:
- Тікайте! Тоти так затято б'ються, що ми всьо військо втратиме!
Відийшли, порадилисє і пробуют іти понад річку Стрий, а далі на Тухлю, але й там їх Захар Беркут винищив нимало. Таке було над каждов дорогов, що вела через Карпати. Мусіла татарва обминати гори, бо ни мала ту спокою ни вдень, ни вночи.
Так само завзято билисє верховинці і проти інших завойовників, отих, що їх посилали польські та угорські королі. Наші і з Довбушом ходили. В опришках навіть дівчата воювали. Оповідали і про такого Івана Бойчука, що мав цілий загін опришків і стрясав панські маєтки.
І до роботи бойки здібні. Він що ввидит раз, то вже й зробити може. У нас кожний чоловік і столяр, і стельмах, і боднарь, і будівельник, і рільник, і маржину файно доглядає, і кожухи вміє шити, і мурувати, і полювати, і пасічникувати, а жінки як краснийко прєдут, тчут полотно, сукно, рушники, вишивают, плетут рукавиці, светери, а тепер уже й спідниці. Лише зайдіть до якої схочете хати в Ясени і подивіться, які килими на верстатах, родятьсє. Ну, всьо-всьо, що лише треба людині, то самі собі зроблять. І музику красну мают, таж, певно, чулись те:
Ой нихто так не заспіват, як молоді бойки,
А як підут танцювати, скачут полегойки.
Бойовиті, відважні, працьовиті наші предки були. Що жінки, що чоловіки. За то й назвали їх бойками. Бойко - то дуже славне ім'я. За нього цілий світ знає. А де жиють бойки, там і Бойківщина.

http://www.karpaty.com.ua


ГУСЛІ

ГУСЛІ

Колись дуже давно, ще в давніших часах у долині ріки Жденіївки управителем був Крайник Тімот. На високому пагорбку над селом Жденевим, була у нього панська садиба. Звідти він міг відразу охопити оком усі свої володіння.
Родина в нього велика, дітей багато, але гордився лише старшою дочкою Даялою. За тридцять земель не було подібної красуні! Струнка, як смерічка, гнучка, як берізка, а ступала вона, як гірська серна. Розкішне русяве волосся важким золотом лежало на раменах і лебединій шиї. В очах її під довгими віями відбивалася синява карпатського неба. Отакою була білолиця з чорними бровами красуня Даяла!
А коли прикрашала вона себе вінком з гірських квітів, то це була справжня лісова царівна, хоч і одягалася вона небагато - домотканний одяг, і лише взута була в червоні сап'янові чобітки.
Усі парубки мріяли добитися її прихильності й кружляли навколо неї, як рій бджіл. Але вона лишалася до всіх байдужою. На всі запити юнаків відповідала жартами. Не діяли на неї й чари ворожі, до яких зертався не один з її поклонників.
Ще більше запишалася Даяла й уявила себе мало не справжньою царівною.
Серед тих юнаків, які упадали коло неї, був і син волосянського дячка на ймення Павло. Це був стрункий, вродливий хлопець, скромний і щирий, дуже чесний і довірливий. До того ж чудово грав на гуслях.
Часто запрошували на весілля. Його люди любили. Даялі подобалося, що серед її численних поклонників був цей юнак, загальний улюбленець. Вона почала виявляти прихильність до нього, але насправді не кохала його.
А в Павла чим далі розпалювалося кохання в справжню пристрасть. Але дарма він добивався, щоб Даяла стала його дружиною. Вона ухилялася від відповіді. А час ішов, настала зима. Наближалися масниці. Павло знову заговорив про одруження.
- Перш ніж дати тобі свою згоду, я мушу випробувати твоє кохання - чи справді ти мене так дуже кохаєш, - відповіла дівчина. - Ти нещодавно говорив, що гратимеш у суботу на весіллі в Тихому. Так от слухай мою умову. Коли настане присмерк, ти залишиш весілля й підеш до нас так, щоб у північ був тут. Я не спатиму й тебе чекатиму. Коли заграєш на гуслях, я вийду й дам тобі відповідь.
- Гаразд! - сказав, зрадівши, юнак, не маючи ніякої підозри. Як тільки смерклося, він вибрав слушну хвилину, непомітно лишив весілля й рушив у дорогу на Жденеве. Іти йому було далеко, щось аж за три милі. Щоб скоротити собі шлях, він пішов навпростець, лісом. Дорогу знав добре. Ніч була місячна, мороз на. Снігу в лісі багато, йти тяжко. Небо було всіяне зірками, але Павло нічого не бачив, а йшов собі й ішов, щоб швидше почути від коханої щасливе "так"!
Отак ішов він годину, другу, як раптом у лісі розляглося тонке, тягуче виття. Хлопець приспішив ходу, але навколо нього почали миготіти якісь тіні. Це були вовки, що йшли на здобич. Їхні хижі очі раз у раз світилися зеленими вогниками між дерев. А.Павло був без зброї. Правда, він міг вилізти на дерево, але боявся запізнитись до коханої дівчини. Тоді він вийняв з пазухи гуслі й почав грати.. Вовки відбігли. Але не пішли геть увесь час кружляли навколо. Так він ішов ще з годину-півтори, весь час граючи. Нарешті над селом на високому пагорбку показалася в місячному сяйві садиба Крайника. Тімота. Вовки спинилися й відразу зникли.
Павло з полегшенням зітхнув і, піднявшись до садиби, заграє під вікном Даяли свою улюблену пісню.
Але ніхто вікна не відкривав, ніхто не зустрів його, тільки за якийсь час вхідні двері рипнули й грубий чоловічий голос гукнув:
-Чого людям спати не даєш? Не знайшов іншого часу? Забирайся геть! - і двері грюкнули. .
Павло зрозумів, що з нього жорстоко поглузували. Його охопило почуття образи й сорому. І замість того, щоб зійти в село, він пішов лісовою гущавиною просто на Пікуй-гору.
Зовсім знесилившись, на світанку додибав він глибоким снігом до самої верхівки. Тут ще раз заграв свою пісню назустріч сонцю, що вже сходило, і зовсім безсилий ліг під скелю й відразу ж заснув.
Так і знайшли його з гуслями за пазухою люди, які вирушили шукати його другого дня по слідах у глибокім снігу.
Вбиті горем батьки юнака прокляли Даялу, щоб.доля була до неї така ж жорстока, як вона до їхнього дорогого сина! Щоб не було в неї в житті щастя й щоб не зустрівся їй юнак, який полюбив би її! Щоб ніколи вона не знаходила у людей ні любові, ні приязні, ні співчуття!..
Так воно й збулося це прокляття. Люди всі відсахнулися від гордовитої красуні. Ніхто з' молодих людей не звертав на неї уваги. Так і лишилася вона старою дівкою. Постаріла й краса її зів'яла. А коли батьки її померли і брати оселилися внизу в селі, тоді Даяла лишилася жити в похмурій садибі на горі сама.. І почала вона ворожбитувати, знахарювати.
За народними переказами, стара ворожка і тепер живе, все бродить лісовими хащами - шукає чародійних трав. Раз на рік, у день смерті Павла, в неї прокидається сумління, і тоді вона йде на Пікуй, на те місце, де загинув юнак, і там гірко плаче за своєю молодістю й зів'ялою красою.
Відтоді звуть люди верхівку гори Пікуй Гуслями. Коли ж над Карпатами лютує бур'я, коли північний вітер в ущелинах поміж скель свище, гуде на різні голоси, людям чується, Що то бідолашний Павло грає на своїх гуслях.

Василь Сокіл "Писана криниця"

ТАТАРСЬКИЙ ГРІБ

Підполоззя. Це село лежит між горами само о собі в крузі Веречанськім, і здається, що воно має за собою кілка соток літ. Серед села гордо стоїт мала церковця так, як і в інших христіянських селах.
Говорят то старі люди, що коли в послідній раз татари напали на Угорщину, се, мабуть, мало бути в роках 1717, як згадує історія Угорська. Коли татари у білшім числі, около 20 тисяч, перейшли коло Борші на Бистрицю до Угорщини, але татарів побили і вони повтікали куда котрі могли. І тоді така горстка верталася через Карпати. Татари, як старі люде переказуют то, верталися через Бескіди до села Підполоззя. Коли мали надийти, то вже селяне в тім селі всі знали й всі зі своим маєтком зобралися в поблизькі ліси і гори, а село лишили пустоє.
Було це у вересню, коли зайшли в село. Але в селі не знайшли і живої душі, щоби взяти зі собою в полон, то тоді зайшли до церкви і там татаркиня з трьома синами і трьома іншими забрали з церкви всьо. В ризи убралася сама татаркиня, взяла в руки чашу, а в другу - кадилницю й сіла на коня та пішла на кони співаючи і алилуйкаючи та наспіваючися з христіянської віри. Останні татаре ішли за нею, ішли пішком та викликували з лісів дівчат на имня: "Мариню, Гафуню, Настуню, ходіт вже додому, бо вже поганська віра пішла гет".
Увідів то оден здоровий хлоп, що був вівчарьом у Павла Матійового на части села Романовець (той вівчарь називався Когут), що придивлявся з ліса на татаре з іншими селянами, й тоді він узяв пушку й пішов за татарами крадці та думаючи, як би ті церківні річи відібрати. Іде татаркиня навпереді, а єї сини й другі їх товариші й ідут позад неї, понад село Кушницю та Абранку через Кичеру, бо тоді ще туда була дорога на Нижні Верецкі.
Коли вже були над Абранков, то сама татаркиня далі ішла на кони лісами, вона далі алилуйкала і насмівалася з обряду христіянського, і не дивилася назад себе за своїми синами і другими товаришами, що зісталися коло Бабиної керниці. Вони рвали з ліщанок оріхи, кусали і їли там коло керниці та воду пили. Коли татаркиня вже була від них на яких 300-400 метрів на потоці каменистім, то тоді той вівчар Когут закрився з поля Клепків й стрілив на татаркиню. І в сей час злупив з неї свячені ризи і ступив їй ногою на рот, щоби не кричала. Але вона так його укусила за п'яту, що прокусила йому на нозі обув і яранила його за палці так, що кров текла, що не міг сперти. Вівчар Когут ті свячені ризи узяв із собою й зачав утікати далі потоком каменистим, а потім перейшов річку Абранку, а так вийшов на другий верх і вернувся додому.
Татаркиня скоро сконала, а єї сини та инші другі товариші як почули відстріл з пушки, то в сей час рушили. Але коли дійшли до трупа татаркині, то єї кінь стояв над нев, а вона лежала в кирви. Вони в сей час роздивилися кругом, але не побачили нікого, а потім обнюхали кругом й слід знайшли кривавий, що йшов до потока, а потім слід згубився. Татаре тоді труп татаркині тамий поховали, а самі пішли собі дальше через Татарское поле та через Бескіди.
Відтоді всі люде, хто тільки тою дорогою іде, то кождий ще здалека вже несе камінчик ци яку галузку та мече на ту могилу, на гріб татаркині. Той гріб називают Намет за те, що там все намітуют люде хто що може. Та могила, ци намет, довга на 5 метрів, широка 3, а висока 2 метри. Той намет відтоді називают Татарський гріб. Поодні то оповідают, що по смерти татаркині за кілька днів прийшли вночи татаре й тіло забрали із землі. Із-за часів Чехословенскої Республики то якісь археологи перекопували той намет, але там нічого не знайшли.

А

Абранка - назва села Воловецького району
Антимолош - чорт
Айбо - але
Айно - і, та ; так
Айде - та де там
Адамаш – могорич
Анцук - костюм

Б

Бавити – грати у гру (футбол)
Багов – листя тютюну
Байка, байка – не біда, не біда (заспокійливе)
Байно- ага, звичайно
Бамбетлик – диван твердий, з дерева
Бановати – побиватися, плакати за чимось
Баляти - збивати
Балта - сокира
Биріг - схил
Быля - бадилля,
Быгарь - палиця, прут
Біглязь - праска
Бізівно – так, так і є
Бізонь - справді, напевно
Бідовати – бідно жити
Бідак - бідний
Бійка - бик, бугай
Біласовиця - назва села у Воловецькому районі
Бінґош - палиця
Бырувати - могти
Бызитися -втікати
Біціглі – велосипед
Берів – голова села
Бесаґи – сумка через плече
Бляшка – консервна банка
Бизівний – надійний
Бизоватися - бути впевненим
Блиндатися - тинятися
Билиндіти – говорити невпопад
Бовт – крамниця
Богрийда - бутоньєрка
Бокс - крем для взуття
Босорканя - відьма
Ботвиня - зеленина
Боґанчі – великі чоловічі туфлі
Бриндас – майський жук
Бровза – сода
Бровдарь – духова шафа у печі
Бряжчати – дзвеніти
Бугіледзи – журавлина
Будюговы – жіночі довгі труси
Бумбак - хробак
Бузьок - лелека
Будар – туалет
Бунда – верхній одяг
Бутнявий - пліснявий
Буцигарня - тюрма
Буковець - назва села у Воловецькому районі
Бурки - войлочні чоботи

В

Воловець - назва селища, районний центр Воловецького району
Вадаска - полювання
Вадитися – сваритися
Вать - або, чи
Валандатися – тинятися без діла
Валовшний - здатний
Валів - спеціальне корито для свиней
Вальки - саман, невипалена цеглина
Вал – щойно скошена трава
Ваприни - агрус
Варош - місто
Варіха - черпак
Варувати - оберігати
Варундатися – повільно рухатися
Вбалити - звалити, збити (яблуко з яблуні, з ніг)
Верб"яж - назва села У Воловецькому районі
Верецький перевал - перевал між Закарпатською і Львівською областями, історична і туристична місцевість
Верхні Ворота - назва села У Воловецькому районі
Верхня Грабівниця - назва села У Воловецькому районі
Верещати - кричати
Вепирь – вепр
Відданиця – дівчина
Вітцізнина – місце, де народилися
Вішалник - мала копичка сіна
Вічка – очі
Випозіровати - видивлятися
Віпера – погана жінка
Викіпніти – з”явитися зненацька
Вифляцкати – ударити по обличчю
Вон - на вулиці
Вонка – надвор
Ворожіля - ворожкаі
Выпрядки - вечорниці
Вшиток - увесь

Г

Гадина – гадюка
Гамселити - бити
Гарадичі - сходи
Ґаті – підштаники, штани
Гатижак – рюкзак
Гачкованя – в”язання гачком
Гачмаґи - білі штани із домотканого полотна
Ґелетка – мала дерев”яна бочка
Генделик – маленьке кафе
Ґеренда - сволок, кроква
Гертик а – туберкульоз
Гойкати - кричати
Гомбиця - гудзик
Гомбовці - кнедлі
Гордів - бочка, барило
Го – його
Горня – чашка
Готава – скошена конюшина або молода конюшина
Горниць – каструля
Гонда - вепр
Гріс - манна крупа
Гребсти – згрібати (сіно)
Грибізлі – червона смородина
Гриміти - гримати
Гудак - музикант
Гузиця – задниця
Ґумаки – резинові чоботи
Гурдів - бочка
Гурка - ковбаса ліверна
Гуня - верхній одяг із овечої шерсті
Ґачмаги – чоловічі сукняні штани
Гикати - ікати
Ґовдош - жебрак-каліка
Гуслі – скрипка
Гындати – (образливе) говорити
Гукливе - назва села у Воловецькому районі
Ґута би тя вбила - прокльон

Д

Дако - дехто
Дараб - шматок, кусень
Дітвак - дитина
Дичка – дика яблуня
Дзяма – бульон
Довбня - ковбиця
Домак - повністю, зовсім
Докус – зовсім
Дохторь - лікар
Драпати - втікати
Драшовець - назва частини села В.Ворота
Дриварня – дровітня
Дрибіцкати – йти малими кроками
Друляти - штовхати, пхати
Дубівка - корок, пробка, затичка
Дуркати - гупати, гримати
Дрисляк – друшляг
Друляти - штовхати
Дюгати - штрикати, колоти, бодати
Дурундати – говорити під ніс невдоволено

Ж

Жалива - кропива
Жденієво - назва населеного пункту у Воловецькому районі
Жебаловка - носовик
Жеб - кишеня
Жіван - розбійник, злодій, розбишака
Жилавий – міцний, сильний
Жмикати – прати
Жмурькати - моргати
Жорна – пристрій для виготовлення каші
Жулик - розбійник
Жировати – багато жити не по доходах
Жумарі – підсмажене сало

З

Завадка - назва села у Воловецькому районі
Задільське - назва села у Воловецькому районі
Заушниці - сережки
Загловок - подушка
Закапчовати – застібати
Закля - доти, поки
Заклястися - щезнути
Закосичити - заквітчати
Занька - урочище у Воловецькому районі, район мінеральних вод
Збрызкати – покропити
Збан – жбан
Збини - назва села у Воловецькому районі
Збитковати - знущатися
Зварахобити - збурити, розтривожити
Збизоватися – понадіятись
Збіситися - здуріти
Зухабити - покинути, залишити, знищити
Зясь - знову

І,Й,Ї

Ідомні - до мене
Изрі - тисячі
Їр”я - свято Юрія
Їмати - ловити
Йойкати – плакати, ридати

К

Кабацайка - безрукавка
Календарія - календар
Калап - капелюх
Кальга - кахляна піч
Камазоля – безрукавка з хутром з середини
Канора - назва села у Воловецькому районі
Канта - бідон, бідончик
Каня - пугач
Капура - ворота
Катуна – солдат
Кац - геть
Квасна вода - мінеральне джерело, мінеральна вода
Кваснина – рідина з кислого молока
Кендириця – кукурудза
Кендюх – (образливе) живіт
Кендиричана мука – кукурудзяна мука
Керт - сад, город
Керечун – домашній хліб, випечений спеціально для Різдва.
Кертиця – кріт
Кербач – батіг
Кестимен - платок
Кефа - щітка
Коби - якби
Кидь - якщо
Кильо - скільки
Кичірне - назва села у Воловецькому районі
Кікля - мундир, кітель
Кіть – якщо
Кланцавки – великі зуби (образливе)
Кланцавка – пристрій для очистки лісових горіхів
Кліщі - обценьки
Клепач – молоток
Клебаня- капелюх
Киптаки – незграбні руки
Кицькати – лоскотати
Клийбас – олівець, крейда
Клинець - цвях
Клипач – молоток
Кобат - пальто
Когутки – сережки
Когут – півень
Ко - хто
Команиця - конюшина
Конарь - гілка, галузка
Колобаня - водойма
Копач - різка
Коргаз – лікарня
Кордупиль-(образливе) маленький чоловік
Коропаня - ропуха
Корчолі - ковзани
Кочоня - холодець
Копкати – копати
Креденц - сервант-буфет
Кромплі – картопля
Кросна – ткацький верстат
Купчити – купувати
Куферт - валіза
Кунтати – повільно робити
Кутач – залізний прут для помішування вугілля у печі
Куцькати – нацьковувати собак
Кушниця - частина села Абранка, Воловецький район
Кылавый - прірваний
Кывати - торкатись
Кытички - китиці

Л

Лабощатко – каструля з ручкою
Лаба - нога
Лавор - тазик
Ладичка - ящик, коробка
Лази - назва села У Воловецькому районі
Лазиво - драбина
Лазити – ходити куди не треба
Лайбик - піджак
Лампош - ліхтар
Ланцок - ланцюг
Лапкати - ходити куди не можна, наробити слідів
Лата - штахетка з огорожі, дошка
Латірка - назва села У Воловецькому районі
Лем - лиш, тільки
Леквар - джем, повидло
Ленґарь – легінь, парубок
Литрик - фонарик
Лобда - м'яч
Ломозіти - шуміти, тарахтіти
Лопатки: – 1)стручки фасолі;
2) звичаєва традиція при небіжчику
Льоґати - пити
Лускати: - 1)гримати;
2)лузати
Лузник – чагарник

М

Майся - бувай
Марга - велика рогата худоба
Мачка - кішка
Мацур - кіт
Машінгевер - кулемет
Машлик - краватка
Мінька - котик
Мінька - мінь - киць- киць
Міст - підлога
Мічкаревиця - частина села Тишово, Воловецький район
Метати - кидати
Много - багато
Мняцкати - трощити, здавлювати
Монисто - намисто
Мотика - сапа
Мотичилно- держак для сапи
Мотлошити - тріпати
Мотор - автомашина
Мочило – болото стояче
Мош – можна
Мурінділь - мурашка
Ми – мені
Муст – рідкий гній

Н

Нагавиці – штани
Надутися - розсердитися
Найрадше - найліпше, ліпше всього
Налажовати - лаштувати, налагоджувати
Нанашко - хрещений батько, батечко
Наохтема – навіки
Небожатко – нещаснив людина яку шкодують
Недідавий - незграбний
Нетрімний - лінивий
Нефуриче – 1) не працює ;
2) не підходить до чогось
Ниґда - ніколи
Нигда-шуга - ніколи-ніколи, нізащо
Нижні Ворота - назва села у Воловецькому районі
Никус - ніскільки
Нико - ніхто
Никиваний - незайманий
Никус-нич - анічогісінько
Новинка – газета
Ножиці - ножниці
Ньоркати - хникати
Няріка – літня кухня

О

Облак - вікно
Обращик - фотографія, малюнок
Онанджити - щось чинити (робити)
Орвошаги - ліки
Осторва – стовбур з зубцями для сіна
Отпуст - храмове свято
Ощиплята – прісний хліб, печений на вогні

П

Паздіря - друзки
Паланки - огорожа, частокіл, штахетник
Пак - потім, після
Палинка – горілка
Пандлик – стрічка
Паплан – ватне одіяло
Парадичка – помідор
Параплийка - парасолька
Пацкан - пацюк, щур
Паця - порося
Печінки - нирки
Петельки - авоська
Півниця - погріб
Писок - морда, рот
Письций – собачий
Пиняво - повільно
Пес – собака
Петрусовиця - частина села Верб"яж, Воловецький район
Перебисяцьки – ноша, перекинута через плече
Перина – пухове одіяло
Перехресне - назва села у Воловецькому районі
Підполоззя - назва села у Воловецькому районі
Пікниця - домашня ковбаса
Підоймати – піднімати
Під - горище
Пілка – частина одягу- передник
Піпка – люлька
Піштайка – вузька доріжка
Пищалка – сопілка
Плафон - стеля
Пластівниця – зібране сіно
Плат – великий платок
Платина - хустка
Плахта:- 1) простиня;
2) покривало
Повала – стеля
Позір – погляд
Повісти - сказати
Погар - склянка
Подобенка - фотографія
Пой - ідімо, ходім
Полінчата – дрова
Покровець - доріжка
Пондьол - низ юбки
Поприга – перець
Потак – пристрій для змотування ниток
Потік - джерело
Потік - частина села В.Ворота
Потятко - пташка
Порайбати – випрати
Пропіці – у весільній церемонії група гостей, що везе посаг
Прут - різка
Пулька - індичка
Путь - дорога
Пуцош – поганий маленький хлопчик

Р

Райбати - прати
Регімент - полк
Регонітися – голосно сміятися
Реклик – піджак
Рекаме - мягкий диван, що розкладається
Ройты - бахрома
Рихтувати - готувати
Рінча - рінь, гравій
Ріш-каша - рис
Ритязі – замки
Ринка – триножкик – кастрюля
Ринта- бруд
Ринтавий – брудний
Ритьков - редиска
Рянда - ганчірка
Рубатя – одяг
Ружовий – розовий
Ружа: - 1) квітка;
2) хвороба
Ручник – рушник
Рупа – землянка
Рычати – плакати, кричати

С

Сахтіти – важко дихати
Свербигузка - шипшина
Сегінь - бідолаха
Серинча - щастя
Скарінный - бридкий
Склеп - крамниця
Скотарське - назва села у Воловецькому районі
Славка - річка у В.Воротах
Слимуш - слимак
Сокачка – кухарка
Сохи - колиска
Солонина – сало
Сомар - дурак
Сокотити – берегти, охороняти
Спізнавати - впізнавати
Стан – намет
Струг - форель
Сукирвиця – гнійна рідина із рани
Суканиця – закарпатська страва
Сукати – терти

Т

Талпа – підошва
Талір - тарілка
Тапловка - гаманець
Тапша - противень
Тварь - обличчя
Тинитів – цвинтар
Тийка – зошит
Тичка – палиця із ліщини або смереки
Тинитів - кладовище
Тинта – чорнило
Тинтовий – фіолетовий
Тишово - назва села у Воловецькому районі
Топанки - черевики
Трафити - втрапити, влучити
Туйка – тут
Туйкыва - отут
Тя – тебе

У

Уйко- мамин брат
Урватися - надіраватися ; зірватися з ланцюга
Учмелити - прибити (до втрати свідомості)
Ушаліти - здуріти

Ф

Фавда – складка, волан
Файно - гарно, добре
Файта - порода, сорт, рід, родина
Фалка – скошене сіно
Фана – прапор
Фасоля - квасоля
Фатів - пацан, хлоп'я
Фіглі – жарти
Фіглярний – той, що розповідає жарти
Фійовка - шухляда
Фінджа – чашка,кухоль
Фінгал – синяк пі оком
Фіркати - чиркати
Фірганки – занавіски
Фіцкати – копати
Фест – добре
Филизівка - рідина, яка виділяється при виготовлені сливок з коров"ячого молока
Фляцкати : - 1) розбризкувати;
Фолвід – вишите панно
Фрас - чортівщина, чорт-зна що
Фриштик - сніданок
Фурик - тачка
Фурт - постійно
Фурґіта - дверна ручка

Х

Хыба – якась помилка
Хыріти - спати
Хвіст – одна корова
Хлоп - великий чоловік

Ц

Цабати - пересуватися рачки
Церузка - олівець
Цімбор, цімбора - приятель
Цімент - бетонна долівка ; цемент
Ціп – пристрій для молотьби зерна вручну
Цібзер – замочок
Ціфровати – вимальовувати
Ци – чи
Цигеретлик – сигарета
Цирузка – олівець
Цуря- старий одяг
Цуратка - ганчірка
Цурош - обідранець, жебрак
Цукор – конфети

Ч

Часть – придане, посаг
Чіношний - парадний, пристойній, гарний
Чіпка – виріб зв”язаний гачком
Чічка - квітка
Чилянник – чоловік, людина
Чирлений – червоний
Чир – закарпатське блюдо з кукурудзяної муки
Чупор – збитися до купи

Ш

Шаркань - дракон
Шаття - одяг
Шваб - німець
Швакати - бити, ударяти
Шилиякий - усілякий
Шіковно - спритно
Шіфон – шкаф для одягу
Шитимині - печиво, тістечка
Шмарити - шпурнути
Шовдарь - стегно ; шинка
Шопа - клуня, сарай, навіс
Шор - черга, ряд
Шпарга – шнур
Шпор - плита
Штрімфля – панчоха
Шуберт – заслін

Щ

Щербовець - назва села у Воловецькому районі
Щербина - тріщина
Щипкати
Щикати – ікати

Ю

Юпка - сукня

Є

Єден – один

Я

Яблінка – яблуня

Ялівка – телятко

Ялове - назва села у Воловецькому районі

Яблуново - назва села у Воловецькому районі

Ярина – ранні фрукти і овочі

Яфини - чорниці

Зліт дитячих організацій шкіл району

22 травня у Воловці відбулася цікава подія у житті учнівської молоді. Вже вдруге проводився зліт дитячих об"єднань і організацій шкіл району. На форумі були присутні делегати із 17 шкіл району - це біля 250 учасників. Урочистою ходою вони пройшлися центральною вулицею селища, співаючи свої пісні. Потім у районному Будинку культури учасники дитячих об"єднань та організацій у формі презентаціі розповідали про свої справи, демонстрували свої таланти і вміння. Ведучі зльоту - вихованці Центру позашкільної роботи та дитячої творчості, учні Воловецької ЗОШ І-ІІІ ст. Аліна Лохаївська та Сергій Кочан представляли кожну команду, розповідаючи про корисні справи, цікаве і змістовне життя дітей у їхніх об"єднаннях. Цікавими є не тільки справи цих учасників, а і їхні назви - "Схід" Верб"язької ЗОШ І-ІІ ст., "Меломани" Буковецької ЗОШ І-ІІ ст, "Зорепад" Верхньоворітської ЗОШ І-ІІІ ст, "Семицвіт" Лазівської ЗОШ І-ІІ ст, "Веселка" Тишівської та Завадської ЗОШ І-ІІ ст, "Прометей" Нижньоворітської школи - інтернату, "Волонтер" Нижньоворітської ЗОШ І-ІІІ ст. та Абранської ЗОШ І-ІІ ст., "Козачата" Жденіївської ЗОШ І-ІІІ ст, "Юні козачата" Біласовицької ЗОШ І-ІІ ст. "Воловецькі бойківчата" Канорської ЗОШ І-ІІ ст, "Доброхот" Гукливської ЗОШ І-ІІ ст, "Юність" Скотарської ЗОШ І-ІІ ст.
Начальник відділу освіти Марія Полянчич вручила дитячим об"єднанням дипломи, грамоти та солодкі призи, які надали Василь Степанчук та підприємець з Воловця Іван Бирак.

Святкування Дня молоді у Воловці

Радісне свято для юні Воловеччини, яка була головною дійовою особою, відбулося 28 червня у гірському селищі Воловець. Для молоді лунали слова привітань від голови райдержадміністрації Михайла Івановича Ребляна, голови районної ради Мирослава Васильовича Щербея, селищного голови Михайла Михайловича Яремчука. Керівники владних структур вручили кращим фахівцям грамоти від районної ради і райдержадміністрації.

Силами молодих аматорів мистецтва Центру позашкільної роботи та дитячої творчості, Верхньоворітської ЗОШ І-ІІІ ст.. районного Будинку культури підготовлено чудову концертну програму, яка складалася з двох відділень.

Прихильники і шанувальники пісні спробували свої таланти в конкурсі «Караоке», вміло організованому працівниками культури.

Для любителів спортивних змагань відбулися турніри з футболу, шашок, шахмат, а для любителів повеселитися і позмагатися в ерудиції, спритності, танцях – розважальні ігри та конкурси.

Численних гостей свята гостинно пригощали кафе під відкритим небом, пропонуючи смачні страви закарпатської, української та венгерської кухні.

Урочисте, радісне свято зібрало на стадіоні, де проходило масове дійство, представників різник поколінь.

Реклама, оголошення

Шановні волівчани!
Тут може бути ваша реклама чи оголошення. Пишіть нам на e-mail : cevolovets@blogspot.com

Volovets, Transcarpathian Region, Ukraine