Волове́ць (рос. Воловец, угорською: Volóc) — районний центр Воловецького району Закарпатської області Україні. Населення складає 5178 осіб.
Воловець - селище міського типу, що знаходиться в високогір'ї Українських Карпат, на південь від водороздільного хребта, та на північ від хребта Полонина Боржава, в долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика у підніжжі вершин Темнатик та Плай, на висоті біля 500 м над рівнем моря. Через Воловець проходить залізниця, котра сполучає Київ та Чоп. За 11 км від Воловця через с. Нижні Ворота проходить міжнародний автобан М17(Брест(фр.)-Київ).
Відстань від Воловця до обласного центру (Ужгород) 115 км. Відстань до Львова 190 км. Відстань до Києва 750 км.
Телефонний код = 3136, Поштовий індекс = 89100
Історія
Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 року, коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. В наступні роки Воловець переходив від одного до іншого ,а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію . У 1625 році начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону . В дарчій грамоті, підтвердженій в 1628 році , вказувалося, що новий хазяїн зобов”язаний поселити тут своїх кріпаків.
Y 1645 році трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці , який вів активну боротьбу за розширення своїх володінь , приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим , в ньому проживало кілька десятків сімей . Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку ХVI ст. селяни були повністю закріпачені.Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 році польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя . Багато сіл, в тому числі і Воловець були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703- 1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 році перейшли до графа Карла Шенборна . Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію. Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів . У 1761- 1762 рр. 33 жителі Воловця знаходилися в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії. Влітку 1831 року на Закарпатті вибухнуло повстання селян , в якому прийняли участь і жителі села . В результіті революції 1848-1849 рр. кріпосне право відмінили.
Y другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині. У 1870 році в ньому проживало 600 чоловік . У 30-ті роки ХІХ ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню черепиці і цегли. У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці .
На початку ХХ ст. Був збудований лісопильний завод, на якому працювало 25-30 чоловік. У 1906 році одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці парову лісопилку . яка виготовляла будматеріали. В 1900 році в селі проживали 1284 чол., в т. ч. 839 українців , 253 німців, 177 угорців , 3 словаки, 1 румун , 11 євреїв ; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних. Трьохповерховий будинок належав багатому Грімбергу . У 1882 році у Воловці почав діяти перший навчальний заклад –– державна початкова школа . У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати . У 1944 році почала функціонувати початкова школа , а в 1945 році на її базі – середня. Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена в добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби , які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів , які підтверджують існування тут поселення у кін. ІІ тис. до н.е. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, які паслись на багатих травами полонинах.
