Легенда про Бойківщину


У яких роках то було, я й сам не знаю, лише старі люде все таке говорили. Як напали татаре, десь там на ріці Калці щось дванайцєть князів-королів було з військом. Та й тоти татари, монголи, всєка біда шістьох узєли в полон, а шість утекли після бою сюда в гори. Найстарший татарський хан із раненими та ослаблими свойими вояками вернувся назад, а величезний загін, то орда називаласє, віправив з мурзою доганєти наших.
Тутечка в горах уже жили люде. Вони разом з тими шістьма князями-королями і їх військом зачєли готовитисє до бою. Зробили від гори до гори почерез Лімницю такі стіни з грубого дерева високі. Дві стіни, одна від другої на кілька метрів, а всередину наметали каміння, наносили глини. У стінах приспособили отвори, аби вода мала куда йти. На ті отвори поробили такі великі двирі, щоби воду мож було спирати і пущати, коли треба. Позакривали вни то, і набралосє води, як у мори.
Нижче тої гати був густий ліс. Люде взєли й понад дорогу усі високі дерева коло землі понадрізували, лиш так маціцько полишали, аби вни сами ни попадали. Подекуди ще й вершки позв'єзували ужівками, щоби єдно дерево тєгло друге, як зачне падати. Такого наробили щось на пару кілометрів, оде пониж Небилова. Відважніші хлопці поховалисє в лісі, в корчах замаскувалисє, чекают.
Надийшла татарська кіннота. Як передні доїжджали до кінця лісу, хлопці за сигналом голосної зозулі разом дрилили тоти смереки. Там таке наробилосє... Кого ни вбило дерево відразу, то коні покалічені топтали копитами. Крики, стогін, прокляття, коні іржут, хроп'ят... Світ такого ни видів. Мало хто виліз живим, а хлопці-верховинці тиж ни сиділи тихо - сокирами, кільом, списами, мечєми били татарів, оби більше ни лізли на їх землю.
Але орда велика. В ліс ни всі зайшли: вони розтягнулисє на багато кілометрів. Мурза кричит до тих, що не були в лісі:
- Ідіт далі вперед! Одні бийтеся з тими, що в засідці, а другі розчищайте дорогу! Вперед! їх там мало!
Підийшли татари аж під тоту гать. Туди й наші хлопці відступили з лісу. А на стінах від гори до гори на тій глині, що меже деревом, у великих кітлах кіпит смола, вода, всюди купи каміння, великі колоди, кілля довге. Ни лиш чоловіки, а й кожда жінка і дівчина мали свою роботу. Чоловіки стрілєют, відбиваютьсє кільом, мечєми, шаблєми, а жінки - тота зачирає окропу та по очах, тота - смоли, та по писку. Але й наші гинут, бо татаре єдни лізут на стіни, а другі стрілєют. Увидів князь-король Данило, що біда, жаль му людий, і сам він уже поранений, але чекає, сам б'ється і других заохочує:
- Ще продержіться, най усі підійдут сюди!
Татари трохи відступили. Там до них підійшли ті, що чи прилишились били, чи спеціально їх держали для вирішального удару. Видять вони, що наших мало, а мурза кричит:
- Вперед, монголи! Ви півсвіта завоювали, а з отов жменьков не дасте си ради! Вперед на них! Усі вперед!
Біжат татари до стіни, несут драбини, а князь-король Данило:
- Гей, хлопці-верховинці! Викупайте їх у нашій водиці!
Відкрили двері, ринула вода з таков страшеннов силов, що всьо тото військо вітопила. Мало який десь на горбі лишивсє. Малийка горсточка їх верталасє гет, щоби там у себе зібрати нову армію і знову іти воювати.
Минуло так кількось там років, і вже сам новий хан суне. Київ, Галич узєли, спалили, людей вібили... Біда, горе...
Перечули про то наші в горах. Понад каждов дорогов через Карпати стали готуватисє. Там річку перегородять, там на крутім схилі, на такій зарві пририхтуют каміння, оби зсунути ворогам на голови, там на горі, де понад дорогу чисті поля, натігают, кілько лише можут, колод, а потім котят то на військо, там понадрізуют у лісах смереки так, як у Небиловім, там лишат вузький прохід, а з обох боків намечут купи сухого ріща, а тогди хтось підпалит, коли татарва зайде всередину. (Та то й сирі смереки та ялиці дуже горят у лісі). Ну, всюди-всюди щось придумували таке, що нихто би й ни сподівався.
Але хан татарський має велике військо і пре далі й далі. Зрихтувалисє наші до бою і на відкритому полі. Прийшли туди й князі-королі з своїм військом, але його мало вже: вігинули, бідні, коло Києва, коло Галиче, коло каждого міста. Верховинців ту більше було. Стали битисє повиш Перегінська на Закирничнім шаблєми, мечєми, списами, кільом... Де яка долинка була - заповниласє кров'ю. І на нашім, ясінськім боці сіклисє. То місце називаєсє Посічі. Уздрів хан, що не переможе, і каже:
- Тікайте! Тоти так затято б'ються, що ми всьо військо втратиме!
Відийшли, порадилисє і пробуют іти понад річку Стрий, а далі на Тухлю, але й там їх Захар Беркут винищив нимало. Таке було над каждов дорогов, що вела через Карпати. Мусіла татарва обминати гори, бо ни мала ту спокою ни вдень, ни вночи.
Так само завзято билисє верховинці і проти інших завойовників, отих, що їх посилали польські та угорські королі. Наші і з Довбушом ходили. В опришках навіть дівчата воювали. Оповідали і про такого Івана Бойчука, що мав цілий загін опришків і стрясав панські маєтки.
І до роботи бойки здібні. Він що ввидит раз, то вже й зробити може. У нас кожний чоловік і столяр, і стельмах, і боднарь, і будівельник, і рільник, і маржину файно доглядає, і кожухи вміє шити, і мурувати, і полювати, і пасічникувати, а жінки як краснийко прєдут, тчут полотно, сукно, рушники, вишивают, плетут рукавиці, светери, а тепер уже й спідниці. Лише зайдіть до якої схочете хати в Ясени і подивіться, які килими на верстатах, родятьсє. Ну, всьо-всьо, що лише треба людині, то самі собі зроблять. І музику красну мают, таж, певно, чулись те:
Ой нихто так не заспіват, як молоді бойки,
А як підут танцювати, скачут полегойки.
Бойовиті, відважні, працьовиті наші предки були. Що жінки, що чоловіки. За то й назвали їх бойками. Бойко - то дуже славне ім'я. За нього цілий світ знає. А де жиють бойки, там і Бойківщина.

http://www.karpaty.com.ua


Святкування Дня молоді у Воловці

Радісне свято для юні Воловеччини, яка була головною дійовою особою, відбулося 28 червня у гірському селищі Воловець. Для молоді лунали слова привітань від голови райдержадміністрації Михайла Івановича Ребляна, голови районної ради Мирослава Васильовича Щербея, селищного голови Михайла Михайловича Яремчука. Керівники владних структур вручили кращим фахівцям грамоти від районної ради і райдержадміністрації.

Силами молодих аматорів мистецтва Центру позашкільної роботи та дитячої творчості, Верхньоворітської ЗОШ І-ІІІ ст.. районного Будинку культури підготовлено чудову концертну програму, яка складалася з двох відділень.

Прихильники і шанувальники пісні спробували свої таланти в конкурсі «Караоке», вміло організованому працівниками культури.

Для любителів спортивних змагань відбулися турніри з футболу, шашок, шахмат, а для любителів повеселитися і позмагатися в ерудиції, спритності, танцях – розважальні ігри та конкурси.

Численних гостей свята гостинно пригощали кафе під відкритим небом, пропонуючи смачні страви закарпатської, української та венгерської кухні.

Урочисте, радісне свято зібрало на стадіоні, де проходило масове дійство, представників різник поколінь.

Реклама, оголошення

Шановні волівчани!
Тут може бути ваша реклама чи оголошення. Пишіть нам на e-mail : cevolovets@blogspot.com

Volovets, Transcarpathian Region, Ukraine