Моє фото

Центр позашкільної роботи

This is default featured slide 2 title

Go to Blogger edit html and find these sentences.Now replace these sentences with your own descriptions.

This is default featured slide 3 title

Go to Blogger edit html and find these sentences.Now replace these sentences with your own descriptions.

This is default featured slide 4 title

Go to Blogger edit html and find these sentences.Now replace these sentences with your own descriptions.

This is default featured slide 5 title

Go to Blogger edit html and find these sentences.Now replace these sentences with your own descriptions.

Воловеччина в фотографіях

Picasa SlideshowPicasa Web AlbumsFullscreen

Чи є русини національністю?

І.Мигович, професор УжНУ
М.Шарга
[www.pudkarpatskarus.eu] Прес-службі Уповноваженого ВРУ з прав людини п.Г.Кириндясову На Ваші додаткові запитання до інтервю з русинського питання повідомляємо наступне. 1.Русини національно усвідомили себе ще під час селянської війни проти австрійського габсбурського двору під керівнцтвом Ференца Раковція ІІ вони становили основну масу повстанців (1703-1711 рр.) Документ №120 в Закарпатському історико-краєзнавчому музеї містить запис: "Русини так обклали Ужгородський замок із сокирами, що хіба тільки птах може туди залетіти." Перша битва русинов (куруцов) із австрійцями відбулася 1703 р. в районі с.Довге. Пямятник полеглим русинам засвідчує: Умру я іще днись за свою отцюзну, за невесту і русинську родину". З культурного доробку можна назвати 6-томну історію русинов Михайла Лучкая (Попа), творчість О.Духновича і його невмирущими словами "Я русин был, єсмь і буду", "Підкарпатські русини оставте глубокий сон" та ін. Збереглися памятки писемності євангелія, Гукливський літопис, буквар русинський за 1540 рік (єпископа Де-Камеліса), художні історичні і наукові твори. Бібліотека Ужгородської епархії налічувала 320 тисяч книг, знищена в 1947 році. Багато русинської літератури зберігається в архівах і бібліотеках Братислави, Будапешта, Відня, Риму, Праги та ін. європейських столиць. 2.Про національну ідентичність русинов свідчать твори М.Лучкая, М.Балудянського, Ю.Венеліна-Гуци, І.Орлая, П.Лодія, І.Грабаря, В.Кукольника, О.Духновича, А.Митрака, Є.Фенцика, І.Сільвая, І.Жатковича, А.Волошина, А.Карабелоша, Ф.Потушняка, О.Маркуша, художників із світовими іменами А.Бокшая, Ф.Манайла, А.Ерделі та багатьох інших русинських вчених, письменників і художників. 3.Літературна мова русинів існує з середини 18 століття. Сьогодні вона унормована в Словаччині, Сербії, Лемківщині (Польша)в свою чергу, ряд діалектів: східнозакарпатський або мараморошський (Хустський, Тячівський, Рахівський р-ни), центрально-закарпатський (Мукачівський, Свалявський, Іршавський, Виноградівський, Міжгірський) і західно-закарпатський (Ужгородський, Перечинський, В.Березнянський ). 4.Русини першими серед словян одержали святе письмо від Кирила і Мефодія, перебуваючи в складі Моравської держави Болгарському царстві (вздовж верхньої Тиси). Старословянська мова, в основі якої є і русинська лексика, й сьогодні залишається мовою богослужіння в греко-католицьких і православних храмах, в церковних оригінальних русинських піснеспівах. 5.Памятки писемності і літератури русинською мовою збереглися в уцілілих бібліотеках, архівах, музеях, приватних колекціях у вигляді календарів, читанках, використовуються письменниками (біля 30 чоловік), в побуті корінного словянського населення Закарпаття. Мова ця збереглася повністю як з лексичного, так і з граматичного боку. Населення за роки перебування в Україні вивчило українську і російську мови. До цього часу не виданий словник М.Грицака, який охоплює близько 240 тисяч русинських слів і знаходиться в НАН України. Вийшли з друку протягом останніх двох років 4 томи словників русинської мови підготовлені Ю.Чорі. Видруковано три русинські енциклопедії (І.Попа, М.Алмашія, П.Р.Магочія), ’ також історію Підкарпатської Русі Д.Попа. 6.Відміннимси національними особливостями русинів є: а)історична територія; б)історична память; в) масова народна культура, традиції, звичаї, багатий фолькльор, мова, одяг, архітектура, житло, релігійні вірування, побут, кухня та ін. г) глибока правова самосвідомість і культура толерантне ставлення до інших національностей; д)національне усвідомлення етнічної спільності; в) компактність проживання на південних схилах Карпат; є)державотворчі традиції:-автономія в складі Чехословаччини 20-30 рр; Закарпатська Україна 1944-1945рр.; Відсутність державності за межами України, що робить русинів, після українців, корінним державотворчим народом (як і кримські татари); ж)окремішнє проживання русинів на своїй анклавній історичній території суттєво вплинуло на формування русинського менталітету; з)внутріетнічна, культурна, духовна, монокультурна диференціація русинів. 7.Сьогодні слід вести мову про відновлення збереження і примноження культури русинів, збагачення нею духовної скарбниці поліетнічної України і Європейської спільноти 8.Русини є національністю на підставі притаманних їм вищенаведених ознак та норм вітчизняного і міжнародного права. Гуцули, бойки, лемки та інші етнографічні групи є складовими русинського народу. І.Мигович, професор УжНУ М.Шарга [www.pudkarpatskarus.eu]

Чи є русини національністю?

Русини є національністю
Автор: rusin ( )
Дата: 04 Apr. 2007 р. 18:53

Прес-службі Уповноваженого
ВРУ з прав людини
п.Г.Кириндясову

На Ваші додаткові запитання до інтервю з русинського питання повідомляємо наступне.
1.Русини національно усвідомили себе ще під час селянської війни проти австрійського габсбурського двору під керівнцтвом Ференца Раковція ІІ вони становили основну масу повстанців (1703-1711 рр.) Документ №120 в Закарпатському історико-краєзнавчому музеї містить запис: "Русини так обклали Ужгородський замок із сокирами, що хіба тільки птах може туди залетіти." Перша битва русинов (куруцов) із австрійцями відбулася 1703 р. в районі с.Довге. Пямятник полеглим русинам засвідчує: Умру я іще днись за свою отцюзну, за невесту і русинську родину".
З культурного доробку можна назвати 6-томну історію русинов Михайла Лучкая (Попа), творчість О.Духновича і його невмирущими словами "Я русин был, єсмь і буду", "Підкарпатські русини оставте глубокий сон" та ін.
Збереглися памятки писемності євангелія, Гукливський літопис, буквар русинський за 1540 рік (єпископа Де-Камеліса), художні історичні і наукові твори. Бібліотека Ужгородської епархії налічувала 320 тисяч книг, знищена в 1947 році. Багато русинської літератури зберігається в архівах і бібліотеках Братислави, Будапешта, Відня, Риму, Праги та ін. європейських столиць.
2.Про національну ідентичність русинов свідчать твори М.Лучкая, М.Балудянського, Ю.Венеліна-Гуци, І.Орлая, П.Лодія, І.Грабаря, В.Кукольника, О.Духновича, А.Митрака, Є.Фенцика, І.Сільвая, І.Жатковича, А.Волошина, А.Карабелоша, Ф.Потушняка, О.Маркуша, художників із світовими іменами А.Бокшая, Ф.Манайла, А.Ерделі та багатьох інших русинських вчених, письменників і художників.
3.Літературна мова русинів існує з середини 18 століття. Сьогодні вона унормована в Словаччині, Сербії, Лемківщині (Польша)в свою чергу, ряд діалектів: східнозакарпатський або мараморошський (Хустський, Тячівський, Рахівський р-ни), центрально-закарпатський (Мукачівський, Свалявський, Іршавський, Виноградівський, Міжгірський) і західно-закарпатський (Ужгородський, Перечинський, В.Березнянський ).
4.Русини першими серед словян одержали святе письмо від Кирила і Мефодія, перебуваючи в складі Моравської держави Болгарському царстві (вздовж верхньої Тиси). Старословянська мова, в основі якої є і русинська лексика, й сьогодні залишається мовою богослужіння в греко-католицьких і православних храмах, в церковних оригінальних русинських піснеспівах.
5.Памятки писемності і літератури русинською мовою збереглися в уцілілих бібліотеках, архівах, музеях, приватних колекціях у вигляді календарів, читанках, використовуються письменниками (біля 30 чоловік), в побуті корінного словянського населення Закарпаття. Мова ця збереглася повністю як з лексичного, так і з граматичного боку. Населення за роки перебування в Україні вивчило українську і російську мови. До цього часу не виданий словник М.Грицака, який охоплює близько 240 тисяч русинських слів і знаходиться в НАН України.
Вийшли з друку протягом останніх двох років 4 томи словників русинської мови підготовлені Ю.Чорі. Видруковано три русинські енциклопедії (І.Попа, М.Алмашія, П.Р.Магочія), ’ також історію Підкарпатської Русі Д.Попа.
6.Відміннимси національними особливостями русинів є:
а)історична територія; б)історична память; в) масова народна культура, традиції, звичаї, багатий фолькльор, мова, одяг, архітектура, житло, релігійні вірування, побут, кухня та ін. г) глибока правова самосвідомість і культура толерантне ставлення до інших національностей; д)національне усвідомлення етнічної спільності; в) компактність проживання на південних схилах Карпат; є)державотворчі традиції:-автономія в складі Чехословаччини 20-30 рр; Закарпатська Україна 1944-1945рр.; Відсутність державності за межами України, що робить русинів, після українців, корінним державотворчим народом (як і кримські татари); ж)окремішнє проживання русинів на своїй анклавній історичній території суттєво вплинуло на формування русинського менталітету; з)внутріетнічна, культурна, духовна, монокультурна диференціація русинів.
7.Сьогодні слід вести мову про відновлення збереження і примноження культури русинів, збагачення нею духовної скарбниці поліетнічної України і Європейської спільноти
8.Русини є національністю на підставі притаманних їм вищенаведених ознак та норм вітчизняного і міжнародного права. Гуцули, бойки, лемки та інші етнографічні групи є складовими русинського народу.

І.Мигович, професор УжНУ
М.Шарга
[www.pudkarpatskarus.eu] Прес-службі Уповноваженого ВРУ з прав людини п.Г.Кириндясову На Ваші додаткові запитання до інтервю з русинського питання повідомляємо наступне. 1.Русини національно усвідомили себе ще під час селянської війни проти австрійського габсбурського двору під керівнцтвом Ференца Раковція ІІ вони становили основну масу повстанців (1703-1711 рр.) Документ №120 в Закарпатському історико-краєзнавчому музеї містить запис: "Русини так обклали Ужгородський замок із сокирами, що хіба тільки птах може туди залетіти." Перша битва русинов (куруцов) із австрійцями відбулася 1703 р. в районі с.Довге. Пямятник полеглим русинам засвідчує: Умру я іще днись за свою отцюзну, за невесту і русинську родину". З культурного доробку можна назвати 6-томну історію русинов Михайла Лучкая (Попа), творчість О.Духновича і його невмирущими словами "Я русин был, єсмь і буду", "Підкарпатські русини оставте глубокий сон" та ін. Збереглися памятки писемності євангелія, Гукливський літопис, буквар русинський за 1540 рік (єпископа Де-Камеліса), художні історичні і наукові твори. Бібліотека Ужгородської епархії налічувала 320 тисяч книг, знищена в 1947 році. Багато русинської літератури зберігається в архівах і бібліотеках Братислави, Будапешта, Відня, Риму, Праги та ін. європейських столиць. 2.Про національну ідентичність русинов свідчать твори М.Лучкая, М.Балудянського, Ю.Венеліна-Гуци, І.Орлая, П.Лодія, І.Грабаря, В.Кукольника, О.Духновича, А.Митрака, Є.Фенцика, І.Сільвая, І.Жатковича, А.Волошина, А.Карабелоша, Ф.Потушняка, О.Маркуша, художників із світовими іменами А.Бокшая, Ф.Манайла, А.Ерделі та багатьох інших русинських вчених, письменників і художників. 3.Літературна мова русинів існує з середини 18 століття. Сьогодні вона унормована в Словаччині, Сербії, Лемківщині (Польша)в свою чергу, ряд діалектів: східнозакарпатський або мараморошський (Хустський, Тячівський, Рахівський р-ни), центрально-закарпатський (Мукачівський, Свалявський, Іршавський, Виноградівський, Міжгірський) і західно-закарпатський (Ужгородський, Перечинський, В.Березнянський ). 4.Русини першими серед словян одержали святе письмо від Кирила і Мефодія, перебуваючи в складі Моравської держави Болгарському царстві (вздовж верхньої Тиси). Старословянська мова, в основі якої є і русинська лексика, й сьогодні залишається мовою богослужіння в греко-католицьких і православних храмах, в церковних оригінальних русинських піснеспівах. 5.Памятки писемності і літератури русинською мовою збереглися в уцілілих бібліотеках, архівах, музеях, приватних колекціях у вигляді календарів, читанках, використовуються письменниками (біля 30 чоловік), в побуті корінного словянського населення Закарпаття. Мова ця збереглася повністю як з лексичного, так і з граматичного боку. Населення за роки перебування в Україні вивчило українську і російську мови. До цього часу не виданий словник М.Грицака, який охоплює близько 240 тисяч русинських слів і знаходиться в НАН України. Вийшли з друку протягом останніх двох років 4 томи словників русинської мови підготовлені Ю.Чорі. Видруковано три русинські енциклопедії (І.Попа, М.Алмашія, П.Р.Магочія), ’ також історію Підкарпатської Русі Д.Попа. 6.Відміннимси національними особливостями русинів є: а)історична територія; б)історична память; в) масова народна культура, традиції, звичаї, багатий фолькльор, мова, одяг, архітектура, житло, релігійні вірування, побут, кухня та ін. г) глибока правова самосвідомість і культура толерантне ставлення до інших національностей; д)національне усвідомлення етнічної спільності; в) компактність проживання на південних схилах Карпат; є)державотворчі традиції:-автономія в складі Чехословаччини 20-30 рр; Закарпатська Україна 1944-1945рр.; Відсутність державності за межами України, що робить русинів, після українців, корінним державотворчим народом (як і кримські татари); ж)окремішнє проживання русинів на своїй анклавній історичній території суттєво вплинуло на формування русинського менталітету; з)внутріетнічна, культурна, духовна, монокультурна диференціація русинів. 7.Сьогодні слід вести мову про відновлення збереження і примноження культури русинів, збагачення нею духовної скарбниці поліетнічної України і Європейської спільноти 8.Русини є національністю на підставі притаманних їм вищенаведених ознак та норм вітчизняного і міжнародного права. Гуцули, бойки, лемки та інші етнографічні групи є складовими русинського народу. І.Мигович, професор УжНУ М.Шарга [www.pudkarpatskarus.eu]

Чи є русини національністю?

Русини є національністю

Автор: rusin ( )

Дата: 04 Apr. 2007 р. 18:53

Прес-службі Уповноваженого
ВРУ з прав людини
п.Г.Кириндясову

На Ваші додаткові запитання до інтервю з русинського питання повідомляємо наступне.
1.Русини національно усвідомили себе ще під час селянської війни проти австрійського габсбурського двору під керівнцтвом Ференца Раковція ІІ вони становили основну масу повстанців (1703-1711 рр.) Документ №120 в Закарпатському історико-краєзнавчому музеї містить запис: "Русини так обклали Ужгородський замок із сокирами, що хіба тільки птах може туди залетіти." Перша битва русинов (куруцов) із австрійцями відбулася 1703 р. в районі с.Довге. Пямятник полеглим русинам засвідчує: Умру я іще днись за свою отцюзну, за невесту і русинську родину".
З культурного доробку можна назвати 6-томну історію русинов Михайла Лучкая (Попа), творчість О.Духновича і його невмирущими словами "Я русин был, єсмь і буду", "Підкарпатські русини оставте глубокий сон" та ін.
Збереглися памятки писемності євангелія, Гукливський літопис, буквар русинський за 1540 рік (єпископа Де-Камеліса), художні історичні і наукові твори. Бібліотека Ужгородської епархії налічувала 320 тисяч книг, знищена в 1947 році. Багато русинської літератури зберігається в архівах і бібліотеках Братислави, Будапешта, Відня, Риму, Праги та ін. європейських столиць.
2.Про національну ідентичність русинов свідчать твори М.Лучкая, М.Балудянського, Ю.Венеліна-Гуци, І.Орлая, П.Лодія, І.Грабаря, В.Кукольника, О.Духновича, А.Митрака, Є.Фенцика, І.Сільвая, І.Жатковича, А.Волошина, А.Карабелоша, Ф.Потушняка, О.Маркуша, художників із світовими іменами А.Бокшая, Ф.Манайла, А.Ерделі та багатьох інших русинських вчених, письменників і художників.
3.Літературна мова русинів існує з середини 18 століття. Сьогодні вона унормована в Словаччині, Сербії, Лемківщині (Польша)в свою чергу, ряд діалектів: східнозакарпатський або мараморошський (Хустський, Тячівський, Рахівський р-ни), центрально-закарпатський (Мукачівський, Свалявський, Іршавський, Виноградівський, Міжгірський) і західно-закарпатський (Ужгородський, Перечинський, В.Березнянський ).
4.Русини першими серед словян одержали святе письмо від Кирила і Мефодія, перебуваючи в складі Моравської держави Болгарському царстві (вздовж верхньої Тиси). Старословянська мова, в основі якої є і русинська лексика, й сьогодні залишається мовою богослужіння в греко-католицьких і православних храмах, в церковних оригінальних русинських піснеспівах.
5.Памятки писемності і літератури русинською мовою збереглися в уцілілих бібліотеках, архівах, музеях, приватних колекціях у вигляді календарів, читанках, використовуються письменниками (біля 30 чоловік), в побуті корінного словянського населення Закарпаття. Мова ця збереглася повністю як з лексичного, так і з граматичного боку. Населення за роки перебування в Україні вивчило українську і російську мови. До цього часу не виданий словник М.Грицака, який охоплює близько 240 тисяч русинських слів і знаходиться в НАН України.
Вийшли з друку протягом останніх двох років 4 томи словників русинської мови підготовлені Ю.Чорі. Видруковано три русинські енциклопедії (І.Попа, М.Алмашія, П.Р.Магочія), ’ також історію Підкарпатської Русі Д.Попа.
6.Відміннимси національними особливостями русинів є:
а)історична територія; б)історична память; в) масова народна культура, традиції, звичаї, багатий фолькльор, мова, одяг, архітектура, житло, релігійні вірування, побут, кухня та ін. г) глибока правова самосвідомість і культура толерантне ставлення до інших національностей; д)національне усвідомлення етнічної спільності; в) компактність проживання на південних схилах Карпат; є)державотворчі традиції:-автономія в складі Чехословаччини 20-30 рр; Закарпатська Україна 1944-1945рр.; Відсутність державності за межами України, що робить русинів, після українців, корінним державотворчим народом (як і кримські татари); ж)окремішнє проживання русинів на своїй анклавній історичній території суттєво вплинуло на формування русинського менталітету; з)внутріетнічна, культурна, духовна, монокультурна диференціація русинів.
7.Сьогодні слід вести мову про відновлення збереження і примноження культури русинів, збагачення нею духовної скарбниці поліетнічної України і Європейської спільноти
8.Русини є національністю на підставі притаманних їм вищенаведених ознак та норм вітчизняного і міжнародного права. Гуцули, бойки, лемки та інші етнографічні групи є складовими русинського народу.

ЯК ВИНИКЛИ КАРПАТИ


Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно. Рівнина зеленіла шовковими травами, вічнозеленими смереками і ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями, текли потічки та річки, багаті на пстругів та іншу дрібну й велику рибу.

Володарем долини був велетень на ймення Силун. Коли йшов Силун, від його покроку земля здригалася. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві. Мав безліч усякої худоби. Череди корів та волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів та свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці! Тисячі качок та гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакало на фермах. Жив цей ґазда у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до самих хмар. Палац був вибудуваиий на труночку, висипаному людськими руками, мав стільки кімнат, що легко можна було заблудитися. А в помешканні — добра всякого!

Вночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати у сріберному кріслі.На широкій долині слуги землю обробляли, хліб вирощували, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові.

Слуги і служниці жили не в палаці, а далеко від нього, в дерев'яних зрубах та землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна і йти собі шукати іншої роботи. Мусили жити і вмирати кріпаками.

Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець на ймення Карпо Дніпровський, що прийшов сюди від берегів Дніпра. Він подався у мандри ще десятирічним хлопчиком шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їм чимось допомогти.

Служив Карпо рік, другий, п'ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабеньких. Полюбили його всі слуги і служниці. За чесність, працьовитість, справедливість. Карпо ненавидів тих, хто панові дуже низько кланявся, до самих ніг нахилявся. Тяжко йому було дивитись, як Силун усе забирає, а народ голодує.

Коли Карпові сповнилось від роду двадцять літ, вирішив додому повертатись. Був певний, що за добру працю пан йому заплатить і він, Карпо, повернеться до матері не з порожніми руками. Тільки про це тепер і думав. Усе міркував, як із паном поговорити про розрахунок.

Раз уночі він вийшов надвір освіжитися. Проходив коло наймитських хатинок і побачив раптом якусь тінь. Скоро впізнав Силуна. Той ішов подивитися, як худоба ночує, чи все в порядку. Карпо подумав, що саме час поговорити з паном.

Коли Силун наблизився, Карпо дав про себе знати кашлем.
— Чому ти тут, Карпе? — озвався Силун, упізнавши хлопця.— Чи не дівча виглядаєш?
— Не дівча,— відповідає Карпо, — а вас, світлий пане.
Маю з вами поговорити. Служив я вам довго й чесно, та маю додому вертатися, аби матінку живою застати... Платню за службу хочу попросити.

Силуп спочатку подумав, що слуга жартує, бо досі ніхто не наважувався на те, щоб проситися геть від нього. Та й платні ніхто не вимагав. Але Карпо й не думав відступати:
— Я чесно служив, світлий пане. І моя робота, гадаю, щось коштує.
— Нікуди не підеш! — розізлився пан.— То вже я знаю, коли й куди мої слуги повинні ходити.
— Я піду, пане,— настоював Карпо.— Лише ще раз вам мушу сказати, що моя робота чогось коштує.

Це вже була нечувана зухвалість, якої пан простити не міг.
— Туди, під землю, тебе відпущу! — лютився він, показуючи пальцем униз і приступаючи до парубка.— Там буде твоя платня.

Та хлопець пе відступив ані на крок.
— За мою роботу, пане, прийдеться платити,— ще раз нагадав, ніби й не чув панської погрози. Ця відповідь ще гірше розізлила Силуна, скипів так, що аж очі кров'ю налились, а з рота вогонь сапнув. Схопив він Карпа своїми дужими руками, підняв і вдарив ним об землю. Ударив так, що аж яма зробилася.

Але слузі нічого не сталося, звівся на ноги і відчув у собі непереможну силу — то, мабуть, землиця йому подарувала за те, що робив на ній. Схопив Карпо Силуна, вдарив ним об землю, далі ще раз і ще раз, не витримала матінка-землиця тих ударів, розкололася. І опинився Силун у підземній печері, в яку гадав загнати непокірного слугу. Даремне він хотів вибратися на поверхню — земля закрилася, і не можна було знайти жодної щілинки.

Тоді вдався Силуп до своєї сили. Вдарив ногою у земну кору — вона вигнулася, та не відчинилася, вдарив другою — вигнулася ще більше, а відчинитися не хоче. Пробував головою пробивати, плечима витискати — марно, кулаками гатив — теж не допомогло.

Але від його ударів на землі прерівпій гора за горою робилася, і чим дужче кидав собою Силун-велетень, тим вищі гори піднімались навколо. А найдужче бив собою там, де Гуцульщина, і там гори вигналися найвищі.

Уранці як прокипулись наймити і побачили, що сталося, дуже здивувались. Навколо — гори, а там, де був палац, нічого не лишилося, усе провалилося у прірву. Раптом з-під землі вдарила вода, заповнила ту прірву. Чудувалися люди, а скоро зібралися на велику раду: як далі бути, як жити.

Вирішили в цьому краї залишитися. Озеро назвали Синевирським, бо було сине-синє, як небо. А горам на честь Карпа дали ймення Карпати.

Люди зажили по-повому. Одні залишились па рівнині, інші подалися в гори. Орали, сіяли, хліб вирощували, худобу доглядали. Навчилися ліси рубати, хати будувати. Кажуть, що Силун ще й тепер не стих під землею, пробує вирватися, але вже не викидає гори, бо постарів і моці такої не має. То вже не вирватись йому на поверхню ніколи!

джерело матеріалу: Збірник "Ходили Опришки", Іван Сенько
статус матеріалу: повністю готовий
встановлено: 5 лютого 2006 року

Воловеччина – частина Бойківщини


Бойки заселяли в основному гірські райони середніх Лісових Карпат (Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську область).
Бойківщина - суміжний з Гуцульщиною на заході етнографічний район, що займає центральну частину Українських Карпат. Гуцульсько-бойківське пограниччя проходить приблизно по межиріччі Лімниці і Бистриці-Солотвинської на північних схилах Карпат і Тересви у Закарпатті, на заході межуєз Лемківщиною у верхів'ях Сяну та Ужа. Північна межа проходить карпатським передгір'ям, а південною можна вважати Полонинський хребет у Закарпатті. Окреслена територія охоплює південно-західну частину Рожнятівського і Долинського районів Івано-Франківської області, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і більшу частину Старосамбірського районів Львівської області, північну частину Великоберезівського, Воловецький і Міжгірський райони Закарпатської області. У верхів'ї Стривігору частина етнографічної Бойківщини належить тепер до території Польщі.

Територія – близько 8 тис. кв. км.
Історично Бойківщина була :
Х – ХІV ст.в складі Київської Русі, Галицько-Волинського князівства,
Від ХІV ст. - Молдавського князівства
З початку ХVІ ст. - Османської імперії
У 1772-1918 роках опинилася під владою Австро-Угорщини,
У 1918-1940 роках – Румунії,
У 1940 року приєднана до Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР).
Влітку 1920 року відбулася спроба утворити самостійну державу - Бойківську Республіку. Селяни на чолі з Ф. Бекешем зайняли кілька сіл на Сколівщині, станцію Лавочне і проголосили власну республіку.
Через Бойківщину свого часу проходив головний торговий і військовий шлях з України в Угорщину та Західну Європу.
Назва бойки — зафіксована у джерелах XVII—XVIII ст. її походження має різне пояснення. Походження назви Бойківщина пов’язують з найменуванням корінних жителів бойків, які часто вживали в мові слово “ бойє” в значенні “ так”. Ця гіпотеза є навірогіднішою, про це писав і український вчений І. Верхратський. Назву «Бойківщина» виводив від уживаного в бойківських говірках діалектного слова бойе (боййе, боййечко) у значенні вигуку ага, їй-богу, прислівника справді. Сучасний дослідник М. Худаш вважає, що назва походить від антропоніма Бойко. Бойківські села знаходяться у долинах рік і мають здебільшого скупчений характер. Тільки в більш висотній зоні вони частково розпорошені. Чимало поселень цього району — давнього походження, згадується в Галицько-Волинському літописі та в інших середньовічних джерелах. І. Франко небезпідставно обрав тереном своєї історичної повісті з XIII ст. «Захар Беркут» с. Тухлю і Тухольщину на Сколівщині.
Вони займалися скотарством, лісовим та сільським господарством. Для зберігання сіна та соломи бойки розробили оборіг - конструкцію із вертикальних кількаметрових стовпців та рухомого даху із кори, соломи чи драниць (спеціальних дощечок для покриття дахів). Ці конструкції у різних варіантах були поширені аж до Богемії (теперішньої Чехії) і ще дотепер часто зустрічаються у ландшафтах західної України.
Бойки здавна були землеробами. Під ріллю тут освоювалися не тільки долини, а й гірські схили, лісові масиви. Етнографи зафіксували на Бойківщині архаїчні способи вирубно-вогневого освоєння земляних ділянок: рубання лісу та чагарників з наступним їх спалюванням, викорчовуванням пнів, скопуванням мотикою і далі обробкою орними знаряддями. В умовах малородючих грунтів, кліматичних режимів різних висотних зон на Бойківщині склалися традиційний асортимент вирощуваних культур і своя агротехніка. У тваринництві переважала велика рогата худоба, зокрема воли — основна тяглова сила горян.
Розвивалися на Бойківщині різні ремесла і промисли. Одним з найпоширеніших було лісорубство, а також сплав деревини, теслярство, гончарство, бондарство. Місцеві майстри-деревники будували для себе і на продаж хати та господарські будівлі, зводили справжні шедеври дерев'яної архітектури — дивоцеркви, виробляли з дерева майже всі сільськогосподарські знаряддя, транспортні засоби, хатнє начиння, посуд та ін. Розвивалися також ткацтво і кушнірство.
Традиційний бойківський народний одяг до найновішого часу доніс давню простоту форм і крою. Одяг шили з домотканого полотна, вовняного сукна й овечого хутра. Колористи- ка одягу, його прикраси й орнаментація були бідніші й простіші, ніж у гуцульському народному вбранні. Основні компоненти їжі горян — жито, овес, картопля і молокопро-дукти.
Регіональними особливостями характеризуються різні галузі традиційної духовної культури жителів бойківського краю. У календарних і сімейних звичаях та обрядах, віруваннях, міфології, народних знаннях, звичаєвому праві простежуються нашарування різних епох і уявлень, передусім тісний зв'язок з житейськими справами людини. Бойківська фольклорна традиція донесла до нашого часу цінні пам'ятки давніх верств усної поетичної творчості українського народу, зокрема колядки, весільні пісні-ладканки, пастуші обрядові пісні, народні балади, уснопоетичні твори, пов'язані змістом з місцевими історичними, побутовими подіями.
Має самобутній характер і традиційне декоративне мистецтво Бойківщини: вишивка, різьба по дереву, форми і способи прикрашання одягу, розпис писанок. Збережені на Бойківщині твори народного малярства XVI—XVIII ст. належать до комплексу унікальних пам'яток української загальнонаціональної художньої культури.
Бойки - нащадки східнослов’янських племен (тиверці, білі хорвати), які входили до складу Київської Русі. Самі бойки часто називають себе верховинцями.
Культура і побут населення мають деякі особливості.
Одяг бойків відзначається біднішою гамою кольорів, ніж інших етнографічних груп – гуцулів чи лемків. Чоловіки носили кептар (верхній хутряний одяг без рукавів) або сердак (короткий теплий сукняний одяг), бриль (широкий капелюх), личаки (легке міцне шкіряне взуття ) і черес (широкий шкіряний пояс).
Населені пункти – Сколе (центр Бойківщини), Турка, Бориня, Волове, Самбір, Старий Самбір, Борислав, Дрогобич, Болехів, Долина, Калуш. Відомі курортні міста Трускавець і Моршин. На Закарпатсь­кій Бойківщині – Воловець, Міжгір»я, Великий Березний.
З Бойківщиною пов’язані імена видатних діячів української культури, письменників Івана Франка, Маркіяна Шашкевича, Якова Головацького, Івана Вагилевича, гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного.
Дослідженню етнографії Бойківщини чимало уваги приділяли І. Вагилевич, І. Франко, М. Зубрицький, В. Охримович, І. Свєнціцький та ін. Цінні колекції етнографічних матеріалів зібрані у Музеї етнографії та художнього промислу АН України (Львів), зразки народного будівництва з цього краю у Львівському музеї народної архітектури і побуту.

джерело матеріалу: путівник "Праліси в центрі Європи"
навчальний посібник "Етнографія України" С. А. Макарчук

Воловець, вул. Фабрична

53 photos | 1 view

Photos are from between 13 May 07 & 16 May 07.

Воловець, вул. ФабричнаУ Воловці є багато відділень банків. Банк "Аваль"Центральна вулиця селищаВоловець, вул КарпатськаВоловець, вул.КарпатськаВоловець, Центр позашкільної роботи, пенсійний фондНовобудови ВоловцяВоловець, вулПушкіна, Центр зайнятості населенняВоловець, вул.Фабрична,  ощадбанкУ Воловці є багато місць, де можна випити чашку запашної кавиЦентральна вулиця селищаЗелені насадження  на вулицях селищаВоловець, вул. ПушкінаНовобудови ВоловцяВоловець, центральна районна лікарняВоловець, готель та ресторан "Гранд"Воловець, школа мистецтвВоловець, вхід до паркуВоловець, школа мистецтвВоловець. салон-магазин "Меблі"Дорога на Н.ВоротаВоловець, готель "Гранд"Воловець, Будинок культуриВоловець, школа мистецтвВоловець, вул.ФабричнаЦентральна вулиця смт.ВоловецьВоловець, школа мистецтвВ похід на Верецький перевалОколиці Воловця восениОсіньЛісова казкаЕкзоти КарпатЕкзоти КарпатБугіледзи (журавлина) на ТемнатикуВид з полонини взимкуЗимовий пейзажОкраса навколишніх лісівПровісники весни. с.ПідполоззяКвітучі полянки в урочищі Каковець. ВоловецьЛісова композиціяДари природи в навколишніх лісахПідйомник від Воловця за 7 км.Осянь в КарпатахВид з полониниКвіти на висоті 400 м над рівнем моряПотічок ВолівчикГірські лукиНавколишні ліси багаті дарами природиВид на гори з полониниВид з полониниЯ також житель КарпатВид на урочище Табли. Воловець

Святкування Дня молоді у Воловці

Радісне свято для юні Воловеччини, яка була головною дійовою особою, відбулося 28 червня у гірському селищі Воловець. Для молоді лунали слова привітань від голови райдержадміністрації Михайла Івановича Ребляна, голови районної ради Мирослава Васильовича Щербея, селищного голови Михайла Михайловича Яремчука. Керівники владних структур вручили кращим фахівцям грамоти від районної ради і райдержадміністрації.

Силами молодих аматорів мистецтва Центру позашкільної роботи та дитячої творчості, Верхньоворітської ЗОШ І-ІІІ ст.. районного Будинку культури підготовлено чудову концертну програму, яка складалася з двох відділень.

Прихильники і шанувальники пісні спробували свої таланти в конкурсі «Караоке», вміло організованому працівниками культури.

Для любителів спортивних змагань відбулися турніри з футболу, шашок, шахмат, а для любителів повеселитися і позмагатися в ерудиції, спритності, танцях – розважальні ігри та конкурси.

Численних гостей свята гостинно пригощали кафе під відкритим небом, пропонуючи смачні страви закарпатської, української та венгерської кухні.

Урочисте, радісне свято зібрало на стадіоні, де проходило масове дійство, представників різник поколінь.

Реклама, оголошення

Шановні волівчани!
Тут може бути ваша реклама чи оголошення. Пишіть нам на e-mail : cevolovets@blogspot.com

Volovets, Transcarpathian Region, Ukraine